У поглядах на вимоги до уроку варто дотримуватися двох підходів — загально педагогічного і методичного.
І. Дидактичні вимоги до сучасного уроку
1. Чітке формулювання освітніх завдань в цілому і його складових елементів, їхній зв'язок з розвиваючими і виховними завданнями.
2. Визначення оптимального змісту уроку відповідно до вимог навчальної програми і цілей уроку, з урахуванням рівня підготовки й підготовленості учнів.
3. Прогнозування рівня засвоєння учнями наукових знань, сформованості умінь і навичок як на уроці, так і на окремих його етапах.
4. Вибір найраціональніших, оптимальних методів, прийомів і засобів навчання, стимулювання і контролю. Вибір форм організації, що забезпечує максимальну самостійність у навчанні учнів.
5. Реалізація на уроці всіх дидактичних принципів.
6. Створення умов для успішного навчання учнів.
II. Психологічні вимоги до уроку
1.Психологічна мета уроку:
1) Проектування розвитку учнів у межах вивчення конкретного навчального предмета і конкретного уроку.
2) Врахування у цільовій настанові уроку психологічної задачі вивчення теми і результатів, досягнутих у попередній роботі.
3) Передбачення окремих засобів психолого-педагогічного впливу, методичних прийомів, що забезпечують розвиток учнів.
2.Стиль уроку:
1) Визначення змісту і структури уроку відповідно до принципів розвиваючого
навчання:
* співвідношення навантаження на пам'ять учнів і їхнє мислення;
* визначення обсягу відтворюючої і творчої діяльності;
* планування засвоєння знань у готовому вигляді (зі слів учителя, з підручника, посібника) і в процесі самостійного пошуку;
* виконання вчителем і учнями проблемно-евристичного навчання (хто ставить проблему, формулює її, хто вирішує);
* облік контролю, аналізу й оцінки діяльності школярів, здійснюваних учителем, а також взаємної критичної оцінки, самоконтролю і самоаналізу учнів;
* співвідношення спонукання учнів до діяльності (коментарі, що викликають позитивні почуття в зв'язку з проблемною роботою, установки, що стимулюють інтерес, вольові зусилля до подолання труднощів) і примусу (нагадування про оцінку, різкі зауваження, нотації).
2) Особливості самоорганізації вчителя:
* підготовленість до уроку — головне усвідомлення психологічної мети і внутрішня готовність до її здійснення;
* робоче самопочуття на початку уроку й у ході його (зібраність, співнастроєність з темою і психологічною метою уроку, енергійність, наполегливість у здійсненні поставленої мети, оптимістичний підхід до всього, що відбувається на уроці);
* педагогічний такт (випадки прояву);
* психологічний клімат на уроці (підтримка атмосфери радісного, щирого спілкування, діловий контакт і т. ін.);
3. Організація пізнавальної діяльності учнів:
1) Визначення заходів для забезпечення умов продуктивної роботи, мислення й уяви учнів:
* планування шляхів сприйняття учнями досліджуваних об'єктів і явищ, їхнього осмислення;
* використання установок у формі переконання;
* планування умов стійкої уваги і зосередженості учнів;
* вправи.
2) Організація діяльності мислення й уваги учнів у процесі формування нових знань і умінь:
* визначення рівня сформованості знань і умінь в учнів (на рівні конкретно-почуттєвих уявлень, понять, що узагальнюють образи, «відкриття», висновки);
* опора на психологічні закономірності формування уявлень, понять,
рівнів розуміння, створення нових образів під час організації розумової
діяльності й уяви учнів;
* планування прийомів і форм роботи, що забезпечують активність і самостійність мислення учнів (система запитань, створення проблемних ситуацій, різні рівні проблемно-евристичного вирішення задач, використання задач з відсутніми і зайвими даними, організація інтелектуальних утруднень в ході самостійних робіт, ускладнення завдань з метою розвитку пізнавальної самостійності учнів); керівництво підвищенням рівня розуміння (від описового, порівняльного, пояснювального до узагальнюючого, оцінного, проблемного) і формуванням умінь міркувати й робити висновки;
* використання різних видів творчих робіт учнів (пояснення мети роботи, умов її виконання, навчання добору і систематизації матеріалу, а також обробці результатів і оформлення роботи).
3) Закріплення результатів роботи:
* формування навичок шляхом вправ;
* навчання перенесенню раніше засвоєних умінь і навичок на нові умови роботи, попередження механічного перенесення.
4. Організованість учнів:
1) Ставлення учнів до навчання, їхня самоорганізація і рівень розумового розвитку.
2) Урахування рівня навченості під час визначення сполучення індивідуальних, групових і фронтальних форм роботи учнів на уроці.
5. Врахування вікових особливостей учнів:
1) Планування уроку відповідно до індивідуальних і вікових особливостей учнів.
2) Проведення уроку з урахуванням сильних і слабких учнів.
3) Диференційований підхід до сильних і слабких учнів.
III. Гігієнічні вимоги до уроку
1. Температурний режим.
2. Фізико-хімічні властивості повітря (необхідність провітрювання і т. п.).
3. Освітлення.
4. Попередження втоми і перевтоми.
5. Чергування видів діяльності (зміна слухання, виконання обчислювальних, графічних і практичних робіт).
6. Своєчасне і якісне проведення фізкультхвилинок.
7. Дотримання правильної робочої пози учня.
8. Відповідність росту школяра класних меблів.
IV. Вимоги до техніки проведення уроку
1. Урок повинен бути емоційним, викликати інтерес до навчання і виховувати потребу в знаннях.
2. Темп і ритм повинні бути оптимальними, дії вчителя й учнів — завершеними.
3. Необхідний повний контакт у взаємодії вчителя й учнів на уроці, необхідно дотримуватися педагогічного такту і педагогічного оптимізму.
4. Повинна домінувати атмосфера доброзичливості й активної творчої праці.
5. Варто змінювати види діяльності учнів, оптимально сполучати різні методи й прийоми навчання відповідно до рівня працездатності учнів залежно від дня тижня, порядкового номера уроку, навчальної дисципліни, типу і виду уроку.
6. Потрібно забезпечити дотримання єдиного орфографічного режиму школи.
7. Учитель повинний забезпечити активне навчання кожного школяра.
Отже, психолого-педагогічні та техніко-гігієнічні вимоги до сучасного уроку зводяться до дотримання таких узагальнених положень:
1) Точне і творче виконання програмно-методичних вимог до уроку; чітке визначення типів уроку і його місце в темі, бачення особливостей кожного уроку.
2) Врахування реальних навчальних можливостей різних класів або груп, цілеспрямована ліквідація прогалин в знаннях.
3) Обміркування та вирішення в єдності завдань освіти, виховання, психологічного розвитку.
4) Вибір раціональної структури та темпу проведення уроку, які забезпечують вирішення поставлених завдань і продуктивне використання часу уроку: «Цілі визначають тип уроку. Тип уроку визначає його структуру, структура — розподіл часу на різних етапах».
5) Забезпечення практичної і профорієнтаційної спрямованості навчального процесу, створення реальних можливостей щодо використання учнями знань, умінь, навичок, які вони отримали, з метою попередження формального засвоєння теорії.
6) Концентрація уваги учнів на важливих наукових поняттях, висновках, правилах, світоглядних і виховних ідеях; виділення об'єкта міцного засвоєння. Зв'язок змісту уроку з життям, з практикою і особистим життєвим досвідом учня; використання міжпредметних зв'язків з метою формування цілісної наукової картини світу в інтересах економії часу.
7) Розширення арсеналу вибору методів переважно за рахунок активних, інтенсивних методів; використання на уроці оптимального поєднання різних методів.
8) Поєднання колективної форми роботи з груповими та індивідуальними.
9) Здійснення на основі діагностики навчальних можливостей диференційованого підходу до учнів з акцентом на надання диференційованої допомоги учням з різним рівнем підготовки з предмета.
10) Формування у всіх учнів активного ставлення до навчальної діяльності, навичок раціональної організації навчальної праці безпосередньо на уроці.
11) Спілкування з учнями на основі поєднання вимогливості з повагою до особистості.
12) Розвиток кабінетної системи навчання відповідно до вимог науково-технічного процесу:
цілевідповідність, раціональне і комплексне використання різних засобів
навчання (підручників, наочних посібників, ТЗН, засобів інформації, EOT).
13) Удосконалення сприятливих для роботи гігієнічних та естетичних умов.
14) Визначення змісту і обсягу домашніх завдань з урахуванням часу, який необхідний на їх підготовку; якщо необхідно, коментувати методики їх виконання, намагатися, щоб навчання здійснювалося на самому уроці, а обсяг домашнього завдання скорочувався (там, де це можливо).
15) Чітке дослідження задуму і одночасна готовність гнучко перебудувати його хід при зміні навчальної ситуації, вміння переходити до реалізації запасних методичних варіантів.
16) Виявлення в ході самоаналізу результатів навчання, виховання, розвитку, які отримали на уроці; порівняння їх з поставленими учителем завданнями, знаходження важливих причин недоліків і успіхів; урахування результатів самоаналізу при плануванні наступних уроків.
Методичні рекомендації щодо викладання хімії
Хімія як навчальна дисципліна несе потужне світоглядне, моральне та
екологічне навантаження. Мета навчання хімії у середніх загальноосвітніх
закладах залишається незмінною, а саме формування в учнів ключових і
предметних компетентностей, необхідних для самореалізації і соціалізації
особистості; наукового світорозуміння, вироблення екологічного стилю
мислення і поведінки. У зв’язку з визначеною метою під час навчання хімії
мають розв’язуватися такі найважливіші завдання, як:
1.Розвиток особистості учня, його природних задатків, інтелекту, пам’яті, спостережливості, здатності до асоціативного й аналітичного мислення;
2.Формування системи знань про речовини та їх перетворення, основні хімічні поняття, закони, теорії, методи наукового пізнання і на цій основі – наукового світорозуміння;
3.Формування грамотної поведінки і навичок безпечного поводження з речовинами в повсякденному житті;
4.Вироблення розуміння суспільної потреби в розвитку хімії й ставлення до хімії як до можливої галузі майбутньої практичної діяльності.
Предметна компетентність є багатокомпонентним утворенням. Основними
складовими предметної компетенції з хімії є ціннісна (мотиваційна), знаннєва
(пізнавальна) та діяльнісна (поведінкова). Ціннісний компонент предметної
компетенції включає: місце хімії серед наук про природу, роль хімії у пізнанні
навколишнього світу, загальнокультурний, гуманістичний характер хімічних
знань, значення хімії в житті й техніці, розв’язуванні глобальних проблем
людства. Знаннєвий компонент: пізнаваність матеріального світу, хімічна
основа природних явищ, матеріальна єдність речовин у природі; розвиток
речовин від простих до складних; генетичні зв’язки між речовинами;
багатоманітність речовин, їх форм і взаємозв’язків; причинно-наслідкові
зв’язки між складом, будовою, властивостями речовин; методи пізнання в хімії.
Діяльнісний компонент: володіння хімічною мовою; виконання хімічних
операцій та обчислень за участю хімічних сполук; пояснення природних явищ з
погляду хімії; бережливе ставлення до природи, здоров’я.
Отже, хімічна компетентність як складова природничо-наукової
компетентності ґрунтується на провідних наукових ідеях і цінностях, що
повинен засвоїти учень, аби мати право називатися культурною людиною,
тобто володіти знаннями, мати ціннісні установки і використовувати це в своїй
діяльності. Таким чином, під час вивчення хімії вноситься вклад у формування
цілісної компетентнісної освіти, яка веде до формування цілісного світогляду.
Необхідною умовою для розвитку цілісного світогляду є формування в
учнів природничо-наукової картини світу, що дає можливість учням відчувати
діалектику багатогранності та внутрішню єдність світу.
Перед освітою сьогодні стоять завдання формування особистості,
конкурентоздатної в новому інформаційному суспільстві. Найважливішою
умовою для розвитку особистості є оволодіння процесом, способами та
засобами діяльності. Учителю потрібно для цього використовувати сучасні
технології навчання. Значний потенціал у підвищенні інформативності уроків із
хімії та ефективності засвоєння програмового матеріалу міститься у
використанні сучасних інформаційних технологій. Сучасні інформаційні
технології сприяють розвитку інтелектуальних і творчих здібностей учнів,
підвищують ефективність засвоєння навчального матеріалу, так як задіяні всі
канали сприйняття учнів – зоровий, механічний, слуховий, емоційний.
Величезний дидактичний потенціал використання інформаційних технологій
навчання може бути використаним лише за умов, якщо провідна роль у
навчально – виховному процесі належатиме вчителю, а комп’ютер буде
виступати потужним засобом та третім партнером у педагогічній взаємодії.
Використання комп’ютера з мультимедіа є на сьогодні невід’ємним
компонентом сучасного уроку хімії. Дуже корисними для навчального процесу
є звернення учнів до ресурсів Інтернету для створення проектів, використання
відеокурсів, дистанційного навчання, участі в конкурсах, олімпіадах,
використання електронного тестування, електронного репетитора.
Інформаційні технології мають використовуватися в комплексі з проектними
технологіями, які реалізують вимоги компетентнісного підходу до навчання.
Використання цих та інших технологій повинно бути обґрунтованим,
методично правильно використаним. На уроках хімії також важливо приділяти
увагу формуванню критичного мислення. Завдяки критичному мисленню учень
вчиться виділяти головне в навчальному матеріалі, розв’язувати проблемні
ситуації, вести діалог. Хімія має великий потенціал для створення таких
ситуацій, під час яких утруднення спонукають до аналізу, прийняття рішень на
основі теоретичних знань, практичних досліджень та життєвих ситуацій.
У вивченні хімії як експериментально-теоретичної науки важливе місце
належить хімічному експерименту. Хімічний експеримент посідає провідне
місце як основний метод і вид пізнання в хімії. Навчальний хімічний
експеримент є і джерелом знань, і методом навчання, і головним засобом
наочності. За призначенням хімічний експеримент виконує такі функції:
навчальну, виховну, розвивальну, стимулювальну. Шкільний хімічний
експеримент, відбиваючи експериментальний характер хімічної науки, у
навчальному процесі реалізується в різних видах: демонстраційні
експерименти, лабораторні досліди, практичні роботи, позакласні й домашні
спостереження. Доцільно ширше використовувати експеримент ужиткового
характеру.
Серед засобів побутової хімії, харчових продуктів, лікарських
препаратів є такі, що з успіхом замінять реактиви та наблизять навчання до
життєвої практики. Виконані учнями лабораторні досліди і практичні роботи є
джерелом нових знань і засобом формування в учнів практичних умінь та
навичок. При цьому активізується розумова діяльність учнів, розвиваються
пізнавальні здібності, спостережливість, уміння робити узагальнюючі
висновки, що сприяє формуванню природничо-наукового світогляду
школярів. Хімічний експеримент є також основою для повноцінної інтеграції
шкільних природничих дисциплін.
Під час проведення занять в кабінеті хімії особливої уваги потребує
дотримання правил безпеки життєдіяльності. Вимоги безпеки наведено в
інструктивно-методичних матеріалах «Безпечне проведення занять у кабінетах
природничо-математичного напряму загальноосвітніх навчальних закладів»
(лист МОНмолодьспорту 01.02.2012 № 1/9-72).
У зазначених матеріалах перелічено нормативно-правові документи з питань
охорони праці та безпеки життєдіяльності в навчальних закладах системи
загальної середньої освіти; описано загальні положення щодо забезпечення
безпечних і нешкідливих умов навчання, особливості безпеки під час
проведення робіт з хімії, порядок проведення, тематика та організація
проведення інструктажів з безпеки життєдіяльності учнів. Також в
інструктивно-методичних матеріалах наведені зразок журналу реєстрації
первинного, позапланового, цільового інструктажів з безпеки життєдіяльності у
чнів та орієнтовні «Паспорт кабінету» і «Акт дозволу на проведення занять у
кабінеті».
Дуже важливим є усвідомлення вчителями необхідності екологізації шкільного курсу хімії як головної умови гуманізації освіти, що тісно пов’язано
формуванням екологічної культури учнів, екологічних стереотипів поведінки. В
екологізації хімічної освіти головним є введення екологічної компоненти до
змісту навчальних матеріалів уроку.
Екологізація шкільного курсу хімії може відбуватися через:
1.ознайомлення учнів з властивостями речовин і матеріалів для грамотного їх використання ;
2.утвердження необхідності хімічних знань про речовини, їх властивості для розвитку цивілізації;
3.показ важливості інтеграції хімічних знань для розвитку науково-технічного прогресу;
4.розкриття ролі хімічних знань в аналізі глобальних проблем людства та пошуку шляхів виходу з кризи;
5.використання регіонального компонента.
Важливим є обов’язкова практична спрямованість екологічних знань.